Любо чи «лєпо» Богу чи Москві?

Суспільство майже рік тому дізналося про існування «православних журналістів», які навіть Москва об’єднала в Україні у спілку. Десь вони там копошаться, потихеньку інформаційно гадять на своїх сайтиках та в газетках типу «бойових листків» за російське канонічне православ’я.  Одним словом робота у них «кипить» за зразками російських інформаційних військ. А що московським прислужникам та «простим заробітчанам»? Головне щоб гроші платили, чого не робиться в українських «інформвійськах» зібраних з анонімних добровольців, які  успішно розсосалися кадрово в перші ж  два-три місяця від початку діяльності.

Але згаданого збудження суспільства московським попам здалося замало. Мало їм об’яв з вербовки «добровольців» для ідеологічних диверсій в мережі Інтернет. В Кіровоградщині московські попи вирішили застосувати чергове ноу-хау, і здійснити формальне проникнення у ряди НСЖУ. Навіщо московським попам таке членство в цій журналістській спільноті, якщо не для можливоїшкоди українській журналістиці та не для підривної роботи безпосередньо серед і без того часом не дуже професійних журналістських душ.

i-200x300.png

На проникнення в журналістську спільноту НСЖУ на Кіровоградщині нещодавно пішов не якийсь пішак з числа московських «канонічних православних», а сам архієпископ Олександрійський та Світловодський так званої  УПЦ, що насправді є РПЦ в Україні, і славиться благословеннями бойовиків ДНР-ЛНР. Той хто нині зветься Боголєпом, не виключено, що колись від народження був українцем, бо в миру має прізвище Гончаренка. На стезю «московської православної віри» офіційно став в 2002 році, маючи вже вищу економічну освіту та працюючи головним податковим інспектором ДПА. Саме того року почав навчатися заочно у Полтавській духовній семінарії, та почав з 2004 року отримувати починаючи з дячка різні ранги, посади та постриги УПЦ МП.

Далі Валерій Гончаренко ставав і благочинним, і настоятелем храмів поки не отримав посаду архірея на половині територій області у грудні 2012 року. Але маючи таке просування по церковним щаблям, паралельно якось здобув ще одну вищу світську освіту практичного психолога у 2010 році, так необхідну для ідеологічної підривної роботи в Україні. От с таким «журналістом» мають справу в Кіровоградщині, ті хто отримав його заяву про вступ в члени НСЖУ. Що  він написав корисного для України, на жаль, має уявлення лише обмежене коло його читачів у вище згаданих «московських православних газетках та інших друкованих ЗМІ області, які друкували тйого роботи  за вказівками регіоналівської донецької влади, що підтримувала цю конфесію

Нині, в часи гібридної війни, як і ведеться, прихований ворог влізши у овечу шкуру поводить себе зухвало і нетрадиційно. Така підозра, іноді не безпідставно і падає на духівників з РПЦ в Україні. Але в олександрійській районній організації  НСЖУ на заяву про вступ не повелися і відповіли відмовою журрналітові у рясі. А що буде далі? А що буде з читанням подібної заяви в інших районах єпархії, куди вона зможе потрапити,  чи навіть в самому обласному центрі Кропивницькому? Тривожить це тому, що там у правліннях  журналістських організацій ще не перевилися прихильники «руского міра» та всілякі «єлисаветргадці», які радо почнуть грати у демократію та  візьмуться за агітацію на боці представника московської церкви.  Тож бачимо, що  можливий ворог стоїть не лише на порозі НСЖУ, але і зухвало  ломиться у її двері. І це любо чи «лєпо» Москві, але Господь здається вже дав однозначну відповідь на рівні  місцевих олександрійських журналістів.

Але це історія, як і передбачалося отримала продовження. “Справа розглядалася” на обласному рівні в Кропивницькому. І вже на обласному рівні було підтверджено рішення олександрійської районної організації НСЖУ. А що далі? Здається, що можна застосувати вираз про перший млинець комом, і московські “священнослужителі” не заспокояться. Ймовірно слід чекати наступних кроків по вступу в НСЖУ і від інших “православних просвітників русского міра”. Папір же стерпить любі заяви… Хлопці з РПЦ люди мають освіту, творчі і плодовиті, бо пишуть і пишуть, при єпархіях мають власні прес-центри, сайти та газетки, і на цих “успіхах” стояти не мають бажання. То ж ймовірно, що продовження може мати місце.

Любо чи «лєпо» Богу чи Москві?

Читать полностью: http://h.ua/story/432873/#ixzz4i9zW331I

Advertisements